Тема: Українські землі наприкінці 17- у першій чверті 18 століття.
Завдання 3-4 рівнів письмової роботи з Історії України "Українські землі у 60-80 роки 17 ст."1. Схарактеризуй причини Руїни.
2. Які договірні статті українських гетьманів з московським урядом передбачали найбільше обмеження автономії України другої половини 17 ст. ?
Відповідь обґрунтуй.
3. Які внутрішньо - політичні прорахунки І. Виговського спричинили розгортання громадянської війни в
Україні?
4. Порівняйте адміністративно-територіальний устрій,
систему органів влади і становище соціальних станів Лівобережної Гетьманщини та
Слобідської України.
5. Уяви себе
учасником «чорної ради» За якого гетьмана ти б «голосував»? 9 І. Виговського,
І. Брюховецького, П. Дорошенка, Ю. Хмельницького, Я. Сомка). Обґрунтуй свій
вибір.
6. Які обставини
спонукали П. Дорошенка до укладення військово-політичного союзу з Туреччиною?
Чи мав перспективи такий союз?
Феномен І. Сірка
Він вважається військовим генієм : 55 перемог і жодної поразки, таке видається неможливим, але це справді так.Іван Дмитрович Сірко (близько 1610 — 1680), славетний кошовий отаман Запорозької Січі уособлював, мабуть, як ніхто з когорти визначних українських полководців XVII століття, лицарську вдачу. Військовий і політичний український діяч, який 12 разів (!) з 1659 року до серпня 1680 року, тобто до самої смерті, обирався січовиками кошовим, цілком справедливо вважався найуспішнішим оборонцем православної віри. Найбільших лаврів він здобув у боротьбі з турками і кримськими татарами.
Дмитро Яворницький дав такий портрет славного кошового: «І за характером, і за всіма своїми діями Сірко представляв собою тип справжнього запорожця. Він був хоробрий, відважний, завзятий, не завжди стійкий, не завжди вірний своїм союзникам; він любив іноді погуляти і добре підвипити і в хмелю показати свій козацький запал; він був схильний хвилинно захопитися новою думкою, новою справою, щоб потім відмовитися від власного наміру й прийти до цілком протилежного рішення... «Нужда закон змінює», — часто говорив Сірко, і, очевидно, діяв відповідно до свого улюбленого прислів’я».
Перше зі свідчень про діяльність Сірка — цікава, але й дотепер практично не задокументована історія участі полку запорожців у Тридцятилітній війні (1618 — 1648) на боці французів. У 1644 році Богдан Хмельницький як військовий писар Війська Запорозького у Варшаві зустрічався з послом Франції графом де Брежі. За рік був підписаний-таки договір-контракт і 2500 козаків через Гданськ морем дісталися французького порту Калє.
Очолювали цих кондотьєрів полковники Сірко та Солтенко. Попереду їх чекали цікаві події — облога і штурм неприступної іспанської фортеці Дюнкерк (яку називали «ключом від Ла-Маншу»). Останню неодноразово під час багатьох конфліктів намагалися взяти французи, але все безрезультатно... Козаки «розібралися» з супротивником за декілька днів.
Наступна згадка про Сірка сягає лише 1653 року, коли він після Жванецької кампанії під час Національної революції наздогнав зі своїм загоном союзників Богдана Хмельницького — кримських татар — і вщент розгромив їх, звільнивши «ясир», бранців-подолян. Наступного року він виступає проти Переяславської ради, як і більшість запорожців відмовляючись від присяги московському царю Олексію Михайловичу.
У другій половині 50-х років Сірко вже вінницький полковник. Саме тоді він став відомим як дуже імпульсивний і непередбачуваний воїн. Після перемоги гетьмана Івана Виговського над росіянами під Конотопом 1659 року, Сірко на чолі запорожців завдає поразки союзникам гетьманців — кримським татарам під Аккерманом і плюндрує степовий Крим. За кілька місяців він також несподівано (про будь-яку логіку годі й говорити!) відмовляється ставити свій підпис, навіть за присутності гетьмана Юрія Хмельницького, під Переяславськими статтями 1659 року. Це був ще більш нерівноправний договір із Москвою. Кошовий виступав і проти Гадяцької угоди 1658 р. між Річчю Посполитою та Гетьманською Україною.
А вже наприкінці 1660 року Сірко остаточно пориває з Ю.Хмельницьким і відправляється на Чартомлицьку Січ. Авторитет серед січовиків він здобув у походах на Крим 1663—1664 рр., коли визволив із неволі десятки тисяч християнських бранців. Упродовж десятиліття цей воїн неодноразово змінює політичну орієнтацію: то сприяє перемозі промосковськи налаштованого Івана Брюховецького в боротьбі за гетьманську булаву, то полишає ряди його прихильників; то воює з військами правобережного гетьмана Павла Тетері і його польськими союзниками, то разом із поляками бореться з гетьманом Петром Дорошенком...
1667—1668 рр. Сірко дещо несподівано відходить у тінь, ставши полковником Харківського слобідського полку . «Там він підтримує зв’язки з ватажком селянської війни в Московщині С.Разіним. 1672 р. Полтавський полковник Ф.Жученко заарештовує Сірка та передає представникам царської адміністрації», — пише Віктор Горобець, . Кошового відправили у заслання до Сибіру. Проте завдяки заступництву польського короля Яна ІІІ Собеського Іван Сірко повертається в Україну (грудень 1673 року).
В останній період життя полководець бере участь у десятках походів на Крим, а також на боці московських військ у Чигиринському протистоянні (під час першого і другого походів турецько-татарського війська у 1677 та 1678 роках). 1680 року Сірко готується до чергового походу в Крим... У «Літописі» Самійла Величка читаємо: «...того ж літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко... поховано його знаменито... з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього Низового війська. Бо це був справний і щасливий вождь, який з молодих літ аж до своєї старості ...не тільки значно воював за Крим і попалив в ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях... численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир». Не зважаючи на політичні прорахунки Сірко заслужено вважається однією з найгероїчніших історичних постатей.
Читать полностью: http://h.ua/story/50627/#ixzz2MTTpPN55
_________________________________________________________________
Цікаві оповіді про звичаї козацькі.
Загальним і основним законом для малоросійських козаків було магдебурзьке право. Самі ж вони мали, швидше, не закони, а звичаї. Вони дотримувалися батьківських звичаїв і жили за ними.
Козак, який убив іншого козака, лягав на труну вбитого, і його ховали живцем. Вважалося, що всі козаки є братами, тому повинні жити разом, не завдаючи шкоди один одному. Проте бували й винятки – якщо вбивця був сміливим козаком, який мав відзнаки у походах, і якого любили всі його товариші, то він міг уникнути смерті за спільної згоди або ж відбути інше покарання.
Козака-злодія, який когось обікрав на Січі чи за її околицями, прив'язували до стовпа на великому ринковому майдані, який спеціально ставили для цієї кари. Він залишався там, доки не віддасть украдене або не заплатить утричі більше вартості украденого, а після того мав стояти прив'язаним ще три дні. Якщо йшлося про велику крадіжку або коли він уже крав раніше, то після того, як він вистоїть під стовпом визначений час, його вішали на цьому стовпі. До прив'язаного підходили козаки, і кожен міг вдарити або облаяти злодія. Вони починали ображати крадія, кожен брав кия з тих, що лежали під стовпом, і бив його, приказуючи: "А дай-но тепер себе покарати за безчестя, яким ти нас укрив". Більшість із покараних не витримували такого і помирали прямо під стовпом.
За матеріалами сайту
http://www.u-e-p.eu/meet-ukraine/2011/december/mi-lubimo-ukranu-ckave-z-stor-kozactva.html
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
Феномен І. Сірка
Він вважається військовим генієм : 55 перемог і жодної поразки, таке видається неможливим, але це справді так.Іван Дмитрович Сірко (близько 1610 — 1680), славетний кошовий отаман Запорозької Січі уособлював, мабуть, як ніхто з когорти визначних українських полководців XVII століття, лицарську вдачу. Військовий і політичний український діяч, який 12 разів (!) з 1659 року до серпня 1680 року, тобто до самої смерті, обирався січовиками кошовим, цілком справедливо вважався найуспішнішим оборонцем православної віри. Найбільших лаврів він здобув у боротьбі з турками і кримськими татарами.
Дмитро Яворницький дав такий портрет славного кошового: «І за характером, і за всіма своїми діями Сірко представляв собою тип справжнього запорожця. Він був хоробрий, відважний, завзятий, не завжди стійкий, не завжди вірний своїм союзникам; він любив іноді погуляти і добре підвипити і в хмелю показати свій козацький запал; він був схильний хвилинно захопитися новою думкою, новою справою, щоб потім відмовитися від власного наміру й прийти до цілком протилежного рішення... «Нужда закон змінює», — часто говорив Сірко, і, очевидно, діяв відповідно до свого улюбленого прислів’я».Перше зі свідчень про діяльність Сірка — цікава, але й дотепер практично не задокументована історія участі полку запорожців у Тридцятилітній війні (1618 — 1648) на боці французів. У 1644 році Богдан Хмельницький як військовий писар Війська Запорозького у Варшаві зустрічався з послом Франції графом де Брежі. За рік був підписаний-таки договір-контракт і 2500 козаків через Гданськ морем дісталися французького порту Калє.Очолювали цих кондотьєрів полковники Сірко та Солтенко. Попереду їх чекали цікаві події — облога і штурм неприступної іспанської фортеці Дюнкерк (яку називали «ключом від Ла-Маншу»). Останню неодноразово під час багатьох конфліктів намагалися взяти французи, але все безрезультатно... Козаки «розібралися» з супротивником за декілька днів.Наступна згадка про Сірка сягає лише 1653 року, коли він після Жванецької кампанії під час Національної революції наздогнав зі своїм загоном союзників Богдана Хмельницького — кримських татар — і вщент розгромив їх, звільнивши «ясир», бранців-подолян. Наступного року він виступає проти Переяславської ради, як і більшість запорожців відмовляючись від присяги московському царю Олексію Михайловичу.У другій половині 50-х років Сірко вже вінницький полковник. Саме тоді він став відомим як дуже імпульсивний і непередбачуваний воїн. Після перемоги гетьмана Івана Виговського над росіянами під Конотопом 1659 року, Сірко на чолі запорожців завдає поразки союзникам гетьманців — кримським татарам під Аккерманом і плюндрує степовий Крим. За кілька місяців він також несподівано (про будь-яку логіку годі й говорити!) відмовляється ставити свій підпис, навіть за присутності гетьмана Юрія Хмельницького, під Переяславськими статтями 1659 року. Це був ще більш нерівноправний договір із Москвою. Кошовий виступав і проти Гадяцької угоди 1658 р. між Річчю Посполитою та Гетьманською Україною.А вже наприкінці 1660 року Сірко остаточно пориває з Ю.Хмельницьким і відправляється на Чартомлицьку Січ. Авторитет серед січовиків він здобув у походах на Крим 1663—1664 рр., коли визволив із неволі десятки тисяч християнських бранців. Упродовж десятиліття цей воїн неодноразово змінює політичну орієнтацію: то сприяє перемозі промосковськи налаштованого Івана Брюховецького в боротьбі за гетьманську булаву, то полишає ряди його прихильників; то воює з військами правобережного гетьмана Павла Тетері і його польськими союзниками, то разом із поляками бореться з гетьманом Петром Дорошенком...1667—1668 рр. Сірко дещо несподівано відходить у тінь, ставши полковником Харківського слобідського полку . «Там він підтримує зв’язки з ватажком селянської війни в Московщині С.Разіним. 1672 р. Полтавський полковник Ф.Жученко заарештовує Сірка та передає представникам царської адміністрації», — пише Віктор Горобець, . Кошового відправили у заслання до Сибіру. Проте завдяки заступництву польського короля Яна ІІІ Собеського Іван Сірко повертається в Україну (грудень 1673 року).В останній період життя полководець бере участь у десятках походів на Крим, а також на боці московських військ у Чигиринському протистоянні (під час першого і другого походів турецько-татарського війська у 1677 та 1678 роках). 1680 року Сірко готується до чергового походу в Крим... У «Літописі» Самійла Величка читаємо: «...того ж літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко... поховано його знаменито... з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього Низового війська. Бо це був справний і щасливий вождь, який з молодих літ аж до своєї старості ...не тільки значно воював за Крим і попалив в ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях... численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир». Не зважаючи на політичні прорахунки Сірко заслужено вважається однією з найгероїчніших історичних постатей.
Читать полностью: http://h.ua/story/50627/#ixzz2MTTpPN55
Цікаві оповіді про звичаї козацькі.
Загальним і основним законом для малоросійських козаків було магдебурзьке право. Самі ж вони мали, швидше, не закони, а звичаї. Вони дотримувалися батьківських звичаїв і жили за ними.Козак, який убив іншого козака, лягав на труну вбитого, і його ховали живцем. Вважалося, що всі козаки є братами, тому повинні жити разом, не завдаючи шкоди один одному. Проте бували й винятки – якщо вбивця був сміливим козаком, який мав відзнаки у походах, і якого любили всі його товариші, то він міг уникнути смерті за спільної згоди або ж відбути інше покарання.
Козака-злодія, який когось обікрав на Січі чи за її околицями, прив'язували до стовпа на великому ринковому майдані, який спеціально ставили для цієї кари. Він залишався там, доки не віддасть украдене або не заплатить утричі більше вартості украденого, а після того мав стояти прив'язаним ще три дні. Якщо йшлося про велику крадіжку або коли він уже крав раніше, то після того, як він вистоїть під стовпом визначений час, його вішали на цьому стовпі. До прив'язаного підходили козаки, і кожен міг вдарити або облаяти злодія. Вони починали ображати крадія, кожен брав кия з тих, що лежали під стовпом, і бив його, приказуючи: "А дай-но тепер себе покарати за безчестя, яким ти нас укрив". Більшість із покараних не витримували такого і помирали прямо під стовпом.
За матеріалами сайту
http://www.u-e-p.eu/meet-ukraine/2011/december/mi-lubimo-ukranu-ckave-z-stor-kozactva.html
_________________________________________________________________
Тактика козацького бою:
Переможні битви 1648 року
Битва під Корсунем
Битва під Пилявцями
Немає коментарів:
Дописати коментар