Із творчого доробку.

Конспект уроку

Становище українських земель після Полтавської битви

Легенди рідного краю

Річка Золота Липа і село Ремезівці.

 Це було дуже-дуже давно. Не було тоді ще нашого села «Ремезівці»,а річка, що протікала у цій гарній місцевості називалася буденним словом «ріка».

         А часи, по які йде  мова, для наших людей були надзвичайно важкими. Полчища наймогутнішої в ті часи держави кочівників – Золотої Орди, плюндрували землі наших предків , знищували, спалювали дотла міста і села, церкви, де шукали останнього прихистку старі, немічні, каліки та жінки з маленькими діточками . А молодих, здорових в’язали як худобу, і разом із награбованим майном пороховими шляхами гнали в Золоту орду. Для всіх, хто не сконав по дорозі, був один шлях – у рабство.

         Люди змушені були покидати рала, заступи , серпи і коси та брати в руки мечі, щоб боронити свою волю.

Праслов'яни на Золочівщині.

Праслов'яни на Золочівщині.

Цей матеріал може зацікавити  тих, хто цікавиться історією рідного краю.

Той факт, що територія Золочівщини  заселялась ще з прадавніх часів відзначають усі, хто в тій чи іншій мірі доклався до дослідження, осмислення і популяризації історії нашого краю. В першу чергу це стосується авторки «Історія» м. Золочева «Луції Харавічевої, авторів статей у збірнику «Золочівщина», редагованого В. Болюбашем, Миколи Андрусяка, Мирона Потопника та ін.. Адже це засвідчують поховання часів бронзової доби біля с. Почапи та могильника поблизу Якторова, відкриті та досліджені галиким археологом Я. Пастернаком, поселення біля с. Кропивна, городище Пліснеська, коло Підгорець.

         Ще одна масивна глиба нашої історії привідкрилась в результаті проведення кропітких робіт, проведених Верхньодністрянською  археологічною експедицією Інституту суспільних наук АН України, які велися впродовж другої половини 60-х – поч.. 70-х рр.. ХХ ст.. біля сіл Ремезівці та Майдан Гологірський. А також поблизу с. Липівці на Перемишлянщині.

         А все почалось з того, що в 1965 році ученим-археологом у 300 м. на північний схід від с. Ремезівці у напрямку с. Сновичі, на лівому березі Східної Золотої Липи було відкрите давнє поховання. У цьому ж році було організовано Верхньодністрянську археологічну експедицію та розпочато дослідження цієї пам’ятки. Роботи біля Ремезівців продовжувались у 1966-1969 рр.

Українці святкують 200-літній ювілей Тараса Григоровича Шевченка Тарас Шевченко і сьогодення за матеріалами сайту  http://taras-shevchenko.in.ua/. Саме тут можна почерпнути багато цікавої інформації вро українського генія, пророка, славетного кобзаря.
Щороку відзначають українці на своїй землі і в зарубіжжі річницю від дня народження великого сина України, геніального поета і художника Тараса Шевченка. Ми називаємо його ще апостолом правди і свободи, нескореним борцем за волю України. ПОЕТ ПОВ’ЯЗАВ свою долю з долею України, яка постала перед ним поневоленою, сплюндрованою завойовниками з усіх сторін. Він виступив зі своїм полум’яним словом на її захист від поневолювачів, закликав до боротьби, залишив своїм «живим і ненародженим землякам» важливі дороговкази. Уявімо собі, що було б з нашим народом, з Україною, якби Господь не послав нам Шевченка, виразника голосу поневоленого народу. «Возвеличу отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово», – писав він. І це слово, сповнене боллю за рідну Матір-Україну, за її долю, сповнене синівською любов’ю аж до пожертви, стало на той час і на всі часи надійним щитом нашого народу перед загарбниками нашої землі, які, як колись, так і тепер, в нових історичних умовах, з допомогою нових технічних засобів, зокрема інформаційних, замість збройних, намагаються зупинити процес національного самоусвідомлення нашого народу, нав’язати йому й надалі проросійський орієнтир Злякалась Шевченкового слова вся муштрована Росія – тюрма поневолених народів, і підняла на нього свій каральний меч, запроторила його на довгих десять років у «солдати» в Оренбурзький край, позбавивши його при тому права писати й малювати. Розпинателі України не скорили, не могли зламати волелюбний дух патріота, який, будучи в неволі, писав: «Караюсь, мучусь, але не каюсь». Боялась його і російсько-більшовицька імперія зла, одягаючи його в одяг атеїста, інтернаціоналіста, строго цензуруючи програми Шевченківських концертів, вилучаючи із шкільних програм низку його творів, забороняючи читання його поезій біля пам’ятників Шевченкові в різних містах. Шевченко розкрив причину трагедії свого народу у своїй поемі «Сон», назвав головних винуватців: «Це той перший, що розпинав Нашу Україну, А вторая доконала Вдову сиротину. Кати! Кати! Людоїди! Наїлись обоє, Накралися»…